Комерційні банки були і залишаються одними з найбільших операторів фондового ринку України. В разі якщо комерційних банк є універсальним і не обмежується здійсненням кредитно-депозитної та розрахункової діяльності, він має звернути увагу на вітчизняний фондовий ринок, який вже практично оправився після подій осені 1998 року і продовжує динамічно розвиватися. Діяльність на ринку цінних паперів дозволяє банку суттєво розширити перелік фінансових операцій та послуг, які пропонуються клієнтам, створювати нові комбіновані банківські продукти, здійснювати залучення коштів через емісію цінних паперів, диверсифікувати вкладення банку шляхом формування власного портфеля цінних паперів.  

Кризові явища, які охопили фінансову систему країни в другому півріччі минулого року жорстко вдарили по всіх операторах вітчизняного ринку цінних паперів, в т.ч. і по комерційних банках. Це змусило банки переглянути політику щодо подальшого розвитку операцій на ринку цінних паперів, більш ретельно і обережно планувати свою діяльність на фондовому ринку.

Виходячи з потреб у ревізії і переосмислення ролі банківських інститутів на фондовому ринку, автором було обрано тему “Стратегія і тактика комерційного банку на ринку цінних паперів”. Дана тема є вкрай актуальною, оскільки її вивчення дозволяє визначити мотиви прийняття управлінських рішень менеджментом банку, виявити перспективні підходи до організації управління діяльністю комерційного банку на ринку цінних паперів в довго- і короткостроковій перспективі, систематизувати знання необхідні для підвищення ефективності управління операціями банку на фондовому ринку.

Отже, при написанні даної роботи автором було поставлено мету дослідити суттєві особливості формування та реалізації стратегії і тактики комерційного банку на ринку цінних паперів, з'ясувати яким чином співвідносяться окремі види діяльності на фондовому ринку в процесі розробки і наступної реалізації стратегічних та тактичних планів.

Для досягнення поставлених цілей автором було досліджено значну кількість наукових праць визнаних вітчизняних та іноземних спеціалістів, які в різний час зверталися до даної тематики. Серед вітчизняних джерел слід відзначити монографії, наукові статті та практичні посібники науковців КНЕУ Савлука М.І., Мороза А.М., Мируна М.І., Герасимовича А.М., а також Спіцина І.О., К.Раєвського, Є.Панченко, В.Лисицького, Д.Гладких та інших. Серед іноземних наукових праць найбільш детально опрацьовувалися роботи російських авторів – Семенкової Є.В., Лаврушина О.І., та перекладні видання таких авторів, як Ковні Де Шеррі, Пітер Роуз, Дж. Сінкі, Г.Асхауер та ін.

Наступним важливим джерелом інформації були законодавчі акти, нормативні та методологічні документи НБУ, інших органів державної виконавчої влади, що стосуються питань діяльності комерційного банку на ринку цінних паперів, а також практичні рекомендації Світового банку, ЄБРР та TACIS, матеріали науково-практичних семінарів тощо.

Для практичної частини роботи було застосовано фінансову та управлінську звітність надану АТ “Український інноваційний банк”. Аналіз підходів до розробки та реалізації стратегії і тактики АТ “Укрінбанк” на фондовому ринку дозволив виробити необхідні практичні навички аналітичної роботи, дав автору можливість набути неоцінимий досвід.

Магістерська дисертація побудована за модульним принципом і складається з трьох розділів. Перший розділ, “Роль комерційних банків в становленні та розвитку фондового ринку в Україні”, присвячено аналізу генезису та сучасного стану вітчизняного фондового ринку, ролі банківських інститутів в його становленні, висвітленню законодавче встановлених обмежень діяльності комерційних банків на ринку цінних паперів. 

Другий розділ дисертації “Формування і контроль за дотриманням стратегії комерційного банку на ринку цінних паперів” присвячено висвітленню засад формування загальних стратегій управління фінансовою діяльністю банку, аналізу особливостей формування та реалізації стратегії банку щодо здійснення операцій на фондовому ринку, виявленню складових цієї стратегії – “простих” стратегій діяльності на цільових сегментах ринку. Заключне питання цього розділу присвячене аналізу стратегії АТ “Укрінбанк” на ринку цінних паперів.

В останньому, третьому, розділі роботи, “Особливості тактики комерційного банку на фондовому ринку в сучасних умовах”, автор дає загальну характеристику підходів до визначення тактики банку, аналізує підходи до оперативного управління ризиками, пов'язаними із здійсненням операцій з цінними паперами, аналізує практичний досвід АТ “Укрінбанк” щодо оперативного управління діяльністю банку на фондовому ринку.

Результатом проведеної роботи стали висновки та рекомендації щодо підходів до розробки та реалізації стратегії та тактики банківської установи на ринку цінних паперів, особливостей оперативного управління діяльністю банку на цільових сегментах ринку в сучасних умовах. 

В цілому, при написанні дисертації автором було проведено  цілісний комплекс науково-дослідницької роботи, і тому ми сподіваємося, що ознайомлення з нею буде корисним для всіх, кого зацікавить дана тематика.

Розділ 1. Роль комерційних банків в становленні та розвитку фондового ринку в Україні.

1.1.  Процес становлення та сучасний стан фондового ринку в Україні.

18 червня 1991 року Україна першою серед країн СНД прийняла закон “Про цінні папери та фондову біржу”. Цей закон містив визначення цінних паперів, які можуть обертатися на території України, їх класифікацію, основні вимоги до емітентів цінних паперів та до професійних учасників фондового ринку, законодавчо регулював створення та функціонування фондових бірж в Україні. Прийняття даного нормативно-правового акту відкрило широкі можливості для створення та розвитку вітчизняного фондового ринку.

За умови практично повної відсутності на ринку у 1991-1993 рр. акцій підприємств виробничого сектору новим законом скористалися банки “нової хвилі” та страхові компанії, які почали активно випускати в обіг свої акції та ощадні сертифікати. Серед лідерів того часу були акції банків “ІНКО”, “Відродження”, “Ажіо”, “Авалю”, “Лісбанку” та багатьох інших. Інвесторам пропонувалася значна кількість ощадних сертифікатів банків, серед яких можна було виділити сертифікати “Ажіо” та “ВАбанку”.

Перші цінні папери були виключно іменними, а усі операції з ними майже повністю контролювалися емітентом, оскільки він, як правило, виступав і покупцем власних цінних паперів, встановлюючи таким чином вигідний йому курс. Широко розповсюдженою була практика самокотирування. Зазначимо, що у 1993 році у обігу домінували облігації та ощадні сертифікати, на які припадало більше 90% вартості всіх цінних паперів. За окремими ощадними сертифікатами гарантувалася виплата у 400%, 600% і більше річних, що було дуже привабливо для населення при 60%, які пропонував “Ощадбанк”, але все ж інфляція була вищою і окремі емітенти буквально робили гроші з повітря.

1994 рік характеризувався таким “епохальним явищем”, як поява на ринку акцій АТ “Меркурій-інвест” та облігацій СТ “Меркурій”. За рік курсова вартість АТ “Меркурій-інвест” зросла більш ніж у 10 разів. У окремі моменти зростання курсової вартості  цих акцій випереджало зростання курсу американського долара до купонокарбованця. І це при тому, що дивіденді за цими цінними паперами ніколи не виплачувалися і ніхто не міг пояснити чим займається  ця компанія. Високий інтерес населення до цих акцій, а також до облігацій Споживчого товариства “Меркурій” перш за все пояснювався формою випуску цих цінних паперів – на пред’явника, що усувало перешкоди на шляху їх вільного перепродажу. В цілому для 1994-95 рр. для Українського фондового ринку був характерний обіг значної кількості паперів на пред’явника: акції АТ “Разноекспорт-інвест”, АТ “ОЛБІ-Україна”, АТ “СЛІД”, “Приватний капітал”, “АІСТ-інвест” та інших менш відомих емітентів. Для цих цінних паперів характерним було різке початкове зростання їх курсової вартості (у декілька десятків номіналів) та масовий обіг серед фізичних осіб, а також наступне знецінення та втрата ліквідності.

Наслідки змальованих вище подій 1993-95 років були вкрай негативними для фондового ринку в цілому і відчуваються ще й зараз – широкі верстви населення на довго втратили довіру до цінних паперів.

Переламним етапом у процесі розвитку фондового ринку України вважається 1995 рік, який характеризується початком активної сертифікатної приватизації та випуском перших державних облігацій внутрішньої позики. До 1995 року реально на фондовому ринку оберталися лише акції АСК “Укррічфлот” та АПБ “Україна”. У другій половині 1995 року на ринок потрапили нові акції приватизованих підприємств – АТ “Азот”, “Одесанафтопродукт”, “Миколаївцемент”, “Рогань”, “Київський КПК” та багатьох інших, що ознаменувало собою початок сертифікатної приватизації в Україні. Приватизація докорінно змінила загальну картину ринку, про що більш детально йтиметься далі. Крім того зазначимо, що саме у цьому році розпочався процес банкрутства трастових компаній (довірчих товариств), які акумулювали приватизаційні майнові сертифікати населення для вкладення їх в акції підприємств, що виставлялися на сертифікатних аукціонах. Такі аукціони проводилися  у мережі Центрів сертифікатних аукціонів, створеній за рахунок коштів Фонду державного майна України та іноземних спонсорів, в якості яких виступив Price Waterhouse, як довірена особа Агентства США з міжнародного розвитку (USAID).

Особливо слід зупинитися на випуску облігацій внутрішньої державної позики. Перший аукціон з розміщення ОВДП відбувся 10.03.95 р. Початково ОВДП являли собою дематаріалізовані купонні облігації на пред’явника, що існують у вигляді електронних записів на особових рахунках їх власників у Депозитарії НБУ з гарантованою ставкою дохідності 90% річних. Якщо ж враховувати той факт, що початково банки купували за ціною нижчою від номінальної, то реальна дохідність цих паперів сягала 115-120% річних у національній валюті. Перші ОВДП випускалися зі строками обігу 91, 182 та 273 дні. Надзвичайно висока дохідність порівняно з іншими інструментами фондового ринку у поєднанні з майже повною відсутністю ризику, одразу пригорнули увагу резидентів і нерезидентів до ОВДП.

Щоб полегшити механізм обліку та нарахування відсотків (доходу) за ОВДП відповідно до Постанови КМУ “Про випуск безвідсоткових (дисконтних) ОВДП 1996 року” № 469 від 29.04.96 р. з 6 травня 1996 року в обіг почали випускатися дисконтні ОВДП номіналом 100 грн. зі строками обігу 91, 182, 273 дні, 1 та 1,5 роки. Висока дохідність, майже повна відсутність ризику та пільгове оподаткування доходів сприяли надзвичайно стрімкому зростанню капіталізації ринку ОВДП. Так у 1996 році вона зросла з 200 млн.грн. до 2,4 млрд.грн. дякуючи переважно нерезидентам, що було характерною рисою даного сегменту фондового ринку України. З другої половини 1997 року ОВДП активно використовувалися для емісійного фінансування дефіциту державного бюджету – головним покупцем ОВДП почав виступати Національний банк України.  Зазначимо, що на протязі 1996-97 рр. номінальна дохідність ОВДП поступово зменшувалася, а з 1.07.97 року прибуток одержаний від операцій з ОВДП підлягає оподаткуванню на загальних підставах за базовою ставкою 30%. В 1998 році під впливом кризових явищ на світових фінансових ринках емітент ОВДП, - Міністерство фінансів України, - змінив процентну політику і розпочав підвищувати дохідність ОВДП. Непродуктивне використання одержуваних коштів, необхідність своєчасно погашати попередні випуски ОВДП та інші боргові зобов'язання держави призвело до створення своєрідної фінансової піраміди з ОВДП. Під тиском зобов'язань Мінфін був змушений визнати свою неплатоспроможність, що призвело до початку конверсії ОВДП у серпні-вересні 1998 року. 

Важливою подією 1995 року стало прийняття Концепції функціонування та розвитку фондового ринку України, яка була затверджена постановою Верховної Ради України 22 вересня 1995 року. Логічним продовженням розділу "Система регулювання фондового ринку" Концепції стало прийняття в жовтні 1996 року Закону України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні", який визначає правові засади здійснення державного регулювання ринку цінних паперів та державного контролю за випуском і обігом цінних паперів та їх похідних в Україні.

Стаття 5 Закону встановлює систему органів, що здійснюють державне регулювання ринку цінних паперів. В Україні сконцентровано владу щодо регулювання ринку цінних паперів в одному спеціалізованому державному органі – Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку (далі ДКЦПФР). Інші державні органи здійснюють контроль за діяльністю учасників ринку цінних паперів у межах своїх повноважень, визначених чинним законодавством (такими є Національний банк, Фонд державного майна, Антимонопольний комітет та деякі інші державні органи).

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку України була створена згідно з Указом Президента України від 12 червня 1995 року №446 з метою комплексного правового врегулювання відносин, що виникають на ринку цінних паперів, забезпечення захисту інтересів громадян України та держави, запобігання зловживанням та порушенням у цій сфері.

З прийняттям 30 жовтня 1996 року Закону України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в України" змінився статус та суттєво розширились функції та повноваження Комісії. Вона є державним органом, підпорядкована Президенту України та підзвітна Верховній Раді України. Комісія здійснює державне регулювання ринку цінних паперів, державний контроль за випуском і обігом цінних паперів та їх похідних в Україні.

Комісія утворюється у складі Голови Комісії та шести членів Комісії. Голова Комісії, її члени призначаються та звільняються Президентом України за погодженням з Верховною Радою України. Строк повноважень Голови Комісії та членів Комісії - сім років. Одна й та ж особа не може бути членом Комісії більше двох строків підряд. Тепер Комісію очолює Мозговий Олег Миколайович.

Систему Комісії складають Комісія, її центральний апарат та територіальні органи. Територіальні органи діють на основі положення, що затверджується Комісією, і координують свою діяльність з місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування.

При Комісії створена Консультаційно-експертна рада, яка розробляє рекомендації щодо політики на ринку цінних паперів.

Основними завданнями Комісії є:

1. формування та забезпечення реалізації єдиної державної політики щодо розвитку та функціонування ринку цінних паперів та їх похідних в Україні, сприяння переходу національного ринку цінних паперів на міжнародні стандарти;

2. координація діяльності державних органів з питань функціонування в Україні ринку цінних паперів та їх похідних;

3. здійснення державного регулювання та контролю за випуском і обігом цінних паперів та їх похідних на території України, додержання законодавства у цій сфері;

4. захист прав інвесторів шляхом вжиття заходів щодо запобігання і припинення порушень законодавства на ринку цінних паперів, накладення санкцій за порушення законодавства у межах своїх повноважень;

5. сприяння розвитку ринку цінних паперів;

6. узагальнення практики застосування законодавства України з питань випуску та обігу цінних паперів в Україні, розроблення пропозицій щодо його вдосконалення.

На виконання цих завдань Закон закріпляє широкі повноваження Комісії, надаючи цьому державному органу можливість видавати нормативні акти, контролювати виконання цих актів учасниками ринку, а також накладати санкції на юридичних та фізичних осіб.

Одним з головних завдань ДКЦПФР вже на початку діяльності став розвиток інфраструктури фондового ринку, і основні дії комісії було спрямовано на створення розвиненого організованого ринку.

Першим осередком цього сегменту ринку стала зареєстрована 29.01.91 року Українська фондова біржа (УФБ), яку було створено у формі акціонерного товариства відкритого типу (на сьогодні нараховується 29 співзасновників та 79 акціонерів). До структури біржі входять 27 регіональних центрів та філіалів, де зареєстровано 186 брокерських контор. Тривалий час керівництво УФБ і особисто пан Оскольський (голова правління УФБ) відстоювали ідею щодо визнання УФБ єдиною національною біржею, але 15.05.95 року Міністерством фінансів України було зареєстровано Київську міжнародну фондову біржу, створену спільними зусиллями найбільших операторів ринку цінних паперів (у тому числі декількох банків). 9.01.96 року було зареєстровано Донецьку фондову біржу (ДФБ), до складу засновників якої увійшли 24 компанії (з них 21 – регіональна) та УФБ, якій належить 15% статутного фонду  ДФБ. ДФБ стала першою дійсно регіональною фондовою біржею. Останні дві біржі почали реально працювати лише влітку 1996 року, коли Фонд державного майна України провів на них перші торги з голосу державними пакетами акцій підприємств, що приватизуються.

Влітку 1997 року на базі регіональних філіалів Української міжбанківської валютної біржі (у Львові та Харкові) були створені і розпочали діяльність фондові майданчики, на яких проводилися організовані регіональними відділеннями ФДМУ торги акціями. У зв'язку із скороченням абсолютних обсягів валютних операцій правління УМВБ вирішило здійснити диверсифікацію діяльності біржі, для чого було створено банк «Кліринговий дім», на який було покладено функцію організації розрахунково-клірингового обслуговування центрального фондового майданчика УМВБ у м. Києві.  

Значною подією для організованого фондового ринку було створення асоціації торговців цінними паперами Позабіржова фондова торгівельна система (ПФТС). ПФТС було зареєстровано 23.02.96 року. Перші збори членів асоціації відбулися 15.03.96 року і на них були присутні лише 16 компаній-торговців цінними паперами. На базі асоціації була створена торгово-інформаційна система (ТІС) на зразок американської NASDAQ System. Придбання програмного забезпечення та сервера Stratus фінансувалося агентом Американської агенції з міжнародного розвитку (USAID) – компанією KPMG/Barents Group LLC. Крім того спонсори забезпечували діяльність асоціації практично до травня 1997 року. ПФТС досить швидко набула значної популярності серед торговців цінними паперами і на сьогодні Асоціація об`єднує 175 торговців цінними паперами більш ніж з десяти міст України: Вінниці, Дніпропетровська, Донецька, Києва, Краматорська, Львова, Одеси, Севастополя, Харкова та Херсона, на 1.05.99 року у системі котирувалося понад 200 цінних паперів.

Розвиток позабіржового організованого ринку сприяв зростанню обсягів торгівлі цінними паперами в Україні, про що свідчать такі дані: у 1996 році на фондових біржах було продано цінних паперів на загальну суму 45 млн.грн., у ПФТС – на 3,5 млн.грн., а протягом 1997 року лише у ПФТС було укладено угод з цінними паперами на суму 272 млн.грн. (близько $138 млн.).

Біржі поступово втрачали свої позиції. Так якщо у 1996 році на УФБ було зареєстровано 1145 угод, то у 1997 році – усього 496, при чому обсяги торгів цінними паперами скоротилися з 31,6 млн.грн. до 23,1 млн.грн.

У 1998 році розпочався постприватизаційний етап економічної реформи в Україні, що відразу позначилося на процесі становлення та розвитку фондового ринку. Вперше в історії держави темпи та обсяги масової приватизації не були визначальними факторами активності учасників ринку цінних паперів.

Поступове згортання сертифікатної приватизації сприяло прискоренню формування інститутів фондового ринку. Вагомим підгрунтям для трансформації приватизаційних мереж у справжню інфраструктуру фондового ринку стало введення у дію Закону України “Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні”. Спільними зусиллями Держаної комісії з цінних паперів та фондового ринку та Національного банку України започатковане у звітному році створення Національного депозитарію України, зросла кількість зберігачів.

Головним здобутком 1998 року стало упорядкування обліку та реєстрації права власності на корпоративні цінні папери, що значно знизило системні ризики для портфельних інвесторів.

Позитивним явищем слід вважати зміни в структурі інструментів ринку, що пропонувалися для публічного розміщення та продажу. Зокрема, починаючи з вересня 1998 року, зменшилися обсяги випуску облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП). Ще в серпні розпочалася конверсія існуючого портфеля ОВДП з метою продовження терміну їх обігу. Завдяки конверсії Україна змогла відстрочити платежі з бюджету по обслуговуванню ОВДП, а співвідношення між інвестиційною привабливістю двох сегментів ринку – державних та корпоративних цінних паперів – набуло відносної рівноваги.

Серпень 1998 року став важким випробовуванням для ринку, що перебуває на переломній фазі свого становлення. Світові кризові процеси спричинили падіння попиту на цінні папери, знизилась їх курсова вартість. Активність ринку різко впала, але більшість стратегічних та окремі портфельні інвестори продовжують свою діяльність.

_{Тож перейдемо до більш детальної характеристики стану фондового ринку у минулому році.}

Протягом 1998 року обсяг випуску цінних паперів в Україні динамічно зростав та на кінець року Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку було зареєстровано емісій цінних паперів на загальну суму 24,509 млрд. грн. (без урахування державних цінних паперів). Переважну частину випусків склали емісії корпоративних цінних паперів, що обумовлено продовженням процесів масової приватизації та корпоратизації в Україні.

Обсяг емісій цінних паперів, що були зареєстровані протягом 1998 року, у вартісному вимірі досяг 12,257 млрд. грн., що складає близько 50% загального обсягу випусків, зареєстрованих Комісією.

   Діаграма 1. Обсяги емісій цінних паперів за 1996-1998 рр.(млрд.грн.)

Зазначимо, що інформація наведена у діаграмі 1 не враховує емісію ОВДП та боргових зобов'язань держави розміщених на іноземних фондових ринках. Враховуючи це, зазначимо що серед цінних паперів, які були зареєстровані ДКЦПФР на початок 1999 року, понад 98% припадає на акції відкритих та закритих акціонерних товариств (таблиця 1). Більша частина обсягу зареєстрованих ДКЦПФР емісій припадає на акції відкритих акціонерних товариств які були створені в ході приватизації державних підприємств.

  Таблиця 1. Обсяг  зареєстрованих емісій станом на 01.01.1999.

На кінець 1998 року в Україні нараховувалось близько 35580 акціонерних товариств, з яких майже 33% - відкриті акціонерні товариства. У зв'язку із завершенням масової приватизації протягом 1998 року кількість акціонерних товариств зросла незначно (таблиця 2). 

Таблиця 2. Кількість акціонерних товариств в Україні за станом на 01.01.99 року.

Дані таблиці 2 наочно засвідчують той факт, що переважна кількість акціонерних товариств України створені у вигляді товариств закритого типу, але за обсягами капіталу вони значно поступаються відкритим акціонерним товариствам (діаграма 2).

Діаграма 2. Частка акціонерних товариств відкритого та

закритого типу на 01.01.99

Загальний обсяг емісій акцій, зареєстрованих Комісією в 1998 році, перевищив обсяг випусків акцій за 1997 рік на 2,27 млрд. грн., що відповідає збільшенню на 22,7%.

Значна емісійна активність акціонерних товариств протягом року спостерігалась у ІІ та ІІІ кварталах, тоді як на ІV квартал припало лише 13,7% річного обсягу емісій акцій

.

Переважна більшість емісій корпоративних цінних паперів в Україні за останні роки здійснювалась у процесі приватизації та корпоратизації державних підприємств.

За 1998 рік відбулися значні зміни у структурі зареєстрованих емісій акцій. Якщо в 1997 році майже 75% випусків акцій здійснювалися закритими акціонерними товариствами, то в 1998 році більше 53% загального обсягу емісій припадало на збільшення статутного фонду відкритих акціонерних товариств (діаграма 4).

Діаграма 4. Обсяги випусків акцій у 1997-1998 рр. по

суб'єктах підприємницької діяльності (млрд.грн.)

Одразу зазначимо, що в структурі емісій цінних паперів дещо зменшилася питома вага та обсяги емісії акцій комерційних банків. Разом з тим, характерним явищем для українського фондового ринку стала ліквідація інвестиційних фондів та компаній, викликана завершенням строків обігу приватизаційних цінних паперів і ліквідацією закритих інвестиційних фондів створених на визначений строк, що призвело до зменшення обсягів зареєстрованих емісій даних суб'єктів на 28 млн.грн.   

Таблиця 3. Структура емісій акцій у 1997-1998 рр. по

суб'єктах підприємницької діяльності

Обсяг випусків облігацій підприємств у 1998 році в Україні склав 8,191 млн.грн., що вказує на певне скорочення використання у господарському обороті цього фінансового інструменту порівняно з 1997 роком, коли емісій облігацій було зареєстровано на суму 116,435 млн. грн.

Таблиця 4. Обсяг емісій облігацій в 1997-1998 рр.,

млн.грн.

У 1998 році ДКЦПФР було зареєстровано одну емісію облігацій місцевої позики обсягом  0,5 млн. грн., здійснену Броварською міською радою. Крім того, на ринку обертаються облігації десяти емітентів, що були випущені до введення в дію Положення ДКЦПФР про порядок випуску та обігу облігацій місцевих позик, серед яких найбільш вагомими є випуски облігацій органами самоуправління Запоріжжя, Києва, Львова, Одеси, Херсона, Харкова та Автономної Республіки Крим.

Протягом 1998 року ДКЦПФР докладала зусиль у напрямку усунення протиріч та приведення у відповідність до міжнародних норм законодавчої бази щодо регулювання обігу векселів у господарському обороті України. На вирішення проблем вексельного обігу спрямоване прийняття Закону України “Про ратифікацію Женевських конвенцій 1930 року щодо уніфікації законодавства у сфері вексельного обігу”, проект якого у грудні 1998 року було внесено на розгляд до Верховної Ради України, та подальше прийняття на його основі Закону України “Про вексельний обіг в Україні”.

 З метою формування ринку похідних цінних паперів в Україні ДКЦПФР у 1998 році розробила та подала на розгляд Кабінету Міністрів України проект Закону України “Про регулювання випуску та обігу похідних цінних паперів в Україні”, що має стимулювати застосування в Україні таких фінансових інструментів як ф¢ючерси, опціони, варранти тощо.

Обіг цінних паперів в Україні забезпечують торговці цінними паперами, представлені суб’єктами підприємницької діяльності, для яких цей вид діяльності є виключним (вони складають близько 65,4%), комерційними банками (16,7%) та інвестиційними компаніями (17,9%).

На початку 1999 року в Україні діяв 881 торговець цінними паперами. Протягом 1998 року було видано 167 дозволів на здійснення діяльності щодо випуску та обігу цінних паперів та одночасно анульовано 160 дозволів, що пов’язано із посиленням вимог до торговців з боку ДКЦПФР.

Діаграма 5. Кількість торговців цінними паперами,

що діяли в Україні в 1998 році.

Протягом 1998 року спостерігалась тенденція щодо диференціації торговців цінними паперами, а саме поступово визначається стійка група структур, які щоквартально здійснюють обсяги операцій, що перевищують 10 млн. грн., з одночасним збільшенням кількості тих торговців, які взагалі не здійснювали діяльності. Досить значною є група “дрібних” торговців, тобто тих, які виконують щоквартально угод на суму,  що не перевищує 100 тис. грн. Більше половини торговців, які здійснювали діяльність протягом 1998 року, відноситься до “середньої групи” – обсяг укладених ними угод складає від 100 тис. до 1 млн. грн.

Таблиця 5. Кількість та структура торговців цінними паперами за обсягами виконаних угод в 1998 році.

У 1998 році зберігалась  тенденція щодо збільшення обсягів комерційних операцій  торговців цінними паперами. Одночасно зменшилися обсяги угод з розміщення цінних паперів на ринку.

Діаграма 6. Обсяги виконаних угод за видами діяльності ( млн. грн.)

В 1998 році комерційні банки залишалися найбільш крупними торговцями цінними паперами, які здійснювали переважну частину всіх видів операцій з цінними паперами у вартісному вимірі на вітчизняному фондовому ринку.

Протягом 1998 року вони відігравали найзначнішу роль на ринку цінних паперів. Більше 75% обсягу виконаних угод з купівлі-продажу цінних паперів на ринку України були здійснені комерційними банками. 

Діаграма 7. Зміни в обсязі виконаних угод на неорганізованому ринку за типами цінних паперів протягом 1998 р. (млн. грн.)

           Протягом 1998 року найбільш популярними як за кількістю, так і за обсягом виконаних операцій  були облігації внутрішньої державної позики, з якими працювали переважно банки, друге місце посідали векселі (теж інструмент, більш характерний для банків), і третю позицію займали корпоративні цінні папери - акції. Такі фінансові інструменти, як інвестиційні сертифікати та облігації підприємств та місцевих позик,  не мали значимих показників.

           У середньому найкрупніші угоди у вартісному вимірі укладаються при купівлі-продажу векселів. Характерним є збільшення обсягу угод за векселями, середня сума однієї угоди з векселем складає близько 177,9 тис. грн.

Діаграма 8. Динаміка обсягу  виконаних угод по векселях за типами торговців протягом 1998 року (млн. грн.).

          У 1998 році за обсягами виконаних угод перше місце посідали облігації внутрішньої державної позики та векселі. За кількістю виконаних угод перше місце посідали акції.

Акції є найбільш популярним фінансовим інструментом для структур, для яких торгівля цінними паперами є виключним видом їх діяльності.  Для комерційних банків найбільш привабливим фінансовим інструментом були облігації внутрішньої державної позики та векселі.

Діаграма 9. Динаміка обсягу  виконаних угод по акціях за типами торговців протягом 1998 року (млн. грн.).

Протягом 1998 року в Україні здійснювали діяльність 881 торговець, надавали звіти до Комісії 732 торговця цінними паперами. Результати аналізу звітності торговців по областям наведені у таблиці 6.

Таблиця 6. Територіальне розміщення та обсяги угод виконаних торговцями цінними паперами в 1997-1998 роках.

Як видно з наведеної вище таблиці в 1997-1998 рр. переважна більшість торговців цінними паперами зосереджена в Києві, Київській, Дніпропетровській, Запорізькій, Харківській та Одеській областях, на які припадає і найбільша кількість угод.  

           В Україні на відміну від розвинутих країн переважає позабіржовий неорганізований ринок. Це стало наслідком  приватизаційних процесів за попередні роки. На неорганізованому позабіржовому ринку на кінець 1998 року здійснювалась переважна кількість угод – близько 98 %.

Організаційно оформлений ринок цінних паперів в Україні представлений фондовими біржами та торговельно-інформаційними системами. Протягом 1998 року кількість організаторів торгівлі цінними паперами збільшилась, - свідоцтво про реєстрацію було надано Придніпровській фондовій біржі, статус торговельно-інформаційної системи отримав Український центр сертифікатних аукціонів. 

Отже, на кінець 1998 року в Україні діяло сім організаторів торгівлі цінними паперами:

Стан справ на організаційно оформленому ринку України у 1998 році характеризувався певним скороченням обсягів торгів. Загальний обсяг торгів на організованому ринку цінних паперів у 1998 році за даними ДКЦПФР склав 522,9 млн. грн., що в 1,5 раза менше, ніж у 1997 році. Дещо іншу інформацію подало Міністерство фінансів (таблиця 7).

Таблиця 7. Обсяги торгів цінними паперами на організаційно оформлених  ринках у 1998 році, тис.грн.

Близько 65% від загального обсягу угод з купівлі - продажу цінних паперів на організаційно оформленому ринку, що складає 338,54 млн. грн., було укладено на ПФТС (діаграма 10). Питома вага ПФТС у загальному обсязі торгів зросла порівняно із 1997 роком майже на 20%.

Значно зменшився обсяг торгів на УМВБ  – з 381,44 млн. грн. у 1997 році до 76,81 млн. грн. в 1998, що складає лише 15% від загального обсягу торгів, тоді як у 1997 році більше половини загального обсягу торгів припадало на УМВБ. Це пояснюється скороченням зацікавленості основних операторів вторинного ринку в здійсненні операцій з ОВДП (особливо після подій вересня 1998 року, про які йтиметься далі).

Первинний ринок цінних паперів був, в основному, зосереджений на фондових біржах та являв собою торги пакетами акцій державних підприємств, запропонованих Фондом державного майна України до продажу в процесі приватизації. Пакети акцій приватизованих підприємств, що  розміщувало ПФТС, за кількістю та обсягами продаж були зовсім незначними.

Діаграма 10. Структура організованого ринку в 1998 р.

Протягом 1998 року було реалізовано державних пакетів акцій на суму 168,1 млн. грн., що дорівнює 32,1%  загального обсягу виконаних угод на організованому ринку торгівлі цінними паперами.

Більше половини всіх надходжень від реалізації пакетів акцій державних підприємств надійшло з УФБ та УМВБ, на кожній з яких було реалізовано близько 26% від загального обсягу продажу акцій на первинному ринку.

Майже весь організований вторинний ринок цінних паперів у 1998 році зосереджувався на ПФТС (таблиця 7). Індекс, що розраховується цією організацією, у 1998 році був визнаний Міжнародною фінансовою корпорацією (MFI) як провідний біржовий індекс України та був включений нею до пограничних індексів країн, що розвиваються.

У 1998 році на процес становлення та розвитку інфраструктури ринку цінних паперів в Україні значною мірою вплинуло набуття чинності 6 січня 1998 року Закону України “Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні”, який обумовив необхідність формування нових та приведення у відповідність існуючих депозитарних установ.

Для 1998 року були характерні тенденції значного зменшення кількості виданих дозволів новим реєстраторам із одночасним збільшенням кількості анульованих ліцензій на право ведення реєстрів власників іменних  цінних  паперів. На кінець 1998 року в Україні діяло близько 400 незалежних реєстраторів.

Така картина на досить стабільному ринку реєстраторських послуг  була пов’язана із певною насиченістю даного сегмента ринку, посиленням вимог до ведення реєстраторської діяльності та законодавчою забороною її поєднання з іншими видами господарської діяльності.

Протягом 1998 року ДКЦПФР було видано 51 та анульовано 31 дозволи на ведення реєстрів власників іменних цінних паперів. Отже, на кінець року в Україні  діючі дозволи мали 398 реєстраторів.

Між тим, такі тенденції суттєво не вплинули на показники стану ринку реєстраторських послуг та динаміку кількості емітентів, які передали ведення реєстрів незалежним реєстраторам (таблиця 8).

Таблиця 8. Характеристика розвитку ринку реєстраторських послуг

в 1998 році.

Прийняття Закону України “Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні” обумовило зростання ролі зберігачів як професійних учасників фондового ринку України, що здійснюють реєстрацію прав власності на бездокументарні та знерухомлені іменні цінні папери. Створення та розвиток інституту зберігачів цінних паперів, як складової Національної депозитарної системи вірогідно призведе до поступового витіснення з ринку незалежних реєстраторів прав власності на іменні цінні папери, оскільки їх функції переходять до зберігачів, які поєднують виконання депозитарних та реєстраторських послуг (малюнок 1).

Протягом 1998 року ДКЦПФР було видано 32 дозволи на здійснення професійної депозитарної діяльності зберігачів. Таким чином, на кінець року в Україні діючі дозволи мав 61 зберігач.

Більшість суб’єктів, що отримали дозвіл на здійснення депозитарної діяльності зберігача, це - комерційні банки (майже 70%).

У 1998 році на ринку цінних паперів України функції депозитарію частково здійснював заснований у 1997 році за участю провідних українських банків ВАТ “Міжрегіональний фондовий союз”.

Станом на 1 січня 1999 року депозитарій “Міжрегіональний фондовий союз” уклав депозитарні договори про відкриття рахунків у цінних паперах із 39 зберігачами, депонував 102 глобальні сертифікати емітентів цінних паперів. У цьому депозитарії обліковується цінних паперів у документарній формі на загальну номінальну вартість близько 1,4 млн.грн. та цінних паперів у бездокументарній формі на загальну номінальну вартість близько 1,4 млрд.грн.

-         зв'язки за умови відсутності незалежного реєстратора

-                     зв'язки за умови наявності незалежного реєстратора

1 – емісія цінних паперів

2 – надання глобального сертифікату, договір на ведення реєстру ЦП (за відсутності незалежного реєстратора)

3 – укладання депозитного договору

4 – розрахунки по договорах з цінними паперами

5 – купівля-продаж ЦП

6 – знерухомлення ЦП, укладання договорів по ЦП, внесення змін до реєстру (за відсутності незалежного реєстратора)

7 – надання документів для внесення змін до реєстру

8 – обслуговування договорів з ЦП

9 – ведення реєстру

10 – обмін інформацією про зміни в реєстрі власників ЦП

Малюнок 1. Основні учасники ринку цінних паперів в Україні.

Особливу увагу протягом 1998 року ДКЦПФР приділяла розбудові Національної депозитарної системи, яка має забезпечити надійну і ефективну реєстрацію та перереєстрацію прав власності на цінні папери, а також створенню її основного елементу – Національного депозитарію України.

У грудні 1998 року ДКЦПФР та Національний банк України уклали договір про заснування Національного депозитарію України в формі відкритого акціонерного товариства, виступивши його засновниками. Відкрита підписка на акції Національного депозитарію України, у якій передбачається участь держави та найбільших професійних учасників фондового ринку України, була проведена на початку 1999 року.

Що стосується діяльності інститутів спільного інвестування в 1998 році, то їх характеризують наступні дані.

На кінець 1998 року в Україні діяльність зі спільного інвестування здійснювали 160 інвестиційних фондів та 128 взаємних фондів інвестиційних компаній, близько 63% загальної кількості яких  зосереджені у Київській, Харківській та Донецькій областях.

Станом на 1 січня 1999 року в Україні загальна вартість випущених інвестиційних сертифікатів досягла 208,98 млн. грн., що у порівнянні з початком 1998 року більше лише на 7,5 млн. грн., тобто на 4% від загального обсягу емісій інвестиційних сертифікатів.

На кінець 1998 року в Україні працювали переважно закриті інвестиційні фонди та взаємні фонди інвестиційних компаній, які становлять більш як 95% від загальної кількості. Більшість цих інститутів спільного інвестування були створені з метою залучення приватизаційних паперів громадян.

Протягом 1994-1998 років вони відігравали роль основного механізму, який забезпечував проведення “сертифікатної” приватизації, і, шляхом участі у сертифікатних аукціонах, формували за рахунок залучених приватизаційних паперів пакети акцій приватизованих підприємств розмірами від 5% до 25%.

Однією з найбільших проблем цього сегменту фондового ринку є забезпечення більш детального розкриття інформації та попередження можливих некваліфікованих дій інвестиційних керуючих, які здійснюють управління активами інвестиційних фондів та взаємних фондів інвестиційних компаній.

З метою впорядкування державного регулювання інвестиційних фондів та компаній, а також запровадження нових моделей інститутів спільного інвестування згідно з міжнародним досвідом, у 1998 році ДКЦПФР внесла до Верховної Ради України проект Закону України “Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)”.

 Окремої уваги заслуговують події серпня-вересня 1998 року, а саме фінансова криза і супутні явища (в т.ч. на ринку ОВДП), які вважаються найпотужнішим ударом по фінансовій системі країни з 1995 року.

За офіційною версією фінансова криза осені 1998 року була викликана дисбалансом світових фінансових ринків і дестабілізацією фінансової системи найбільшого зовнішньоекономічного партнера України – Російської Федерації.

Загальний розвиток подій мав наступний вигляд. В вівторок 4 серпня 1998 року відбулося падіння індексу Dow Jones Industrial Average на 300 пунктів. Це дало поштовх до розбалансування фінансових ринків Азії та Європи. Найбільші портфельні інвестори в очікуванні потрясінь на молодих нестабільних ринках почали виводити капітал із країн Східної Європи, в т.ч. з Росії. За станом на 7.08.98 року прибутковість російських ГКО з погашенням в середині 1999 року зросла до 75-80% річних. В Україні прибутковість ОВДП на вторинному ринку знизилася до 60% (погашення у вересні 1998) і 70% (у грудні 1998 р.).

В понеділок 17 серпня 1998 року уряд РФ і Центробанк Росії заявили про введення політики плаваючого курсу російського рубля в рамках коридору 6-9,5 руб./$. Також з 17 серпня 1998 року був введений 90-денний мораторій на погашення ГКО, ОФЗ, зовнішніх облігаційних позик на користь нерезидентів. ГКО й ОФЗ із термінами погашення до 31.12.99 року були переоформлені в нові державні цінні папери. Нерезидентам було заборонено вкладати кошти в карбованцеві активи з терміном погашення до одного року.

За оцінками експертів в ГКО і ОФЗ було заморожено близько 40-50 млрд. руб. коштів російських банків (це приблизно 90% сукупного статутного фонду банківської системи Росії). За серпень 1998 року нерезиденти вивели з банківської системи Росії понад $2,3 млрд., що складало 14% їхніх вкладень в російські комерційні банки (не враховуючи часток в статутних фондах). При цьому зазначимо, що у вересні-серпні 1998 року залучені кошти російських комбанков на 23% складалися із коштів нерезидентів.

Намагання Центробанку Росії утримати курс рубля за допомогою валютних інтервенцій призвели до втрати значної частини валютних резервів, різкої відмови від політики здійснення інтервенцій. Оскільки при цьому жодних адміністративних заходів терміново вжито не було (безконтрольна ситуація тривала майже тиждень) почався обвал рубля на Московській міжбанківській валютній біржі. Це супроводжувалося і значним падінням курсів російських корпоративних цінних паперів, неодноразовими зупинками торгів в РТС та РТС-1 (аналоги ПФТС в Україні). Переважна більшість іноземних портфельних інвесторів намагалися залишити російський ринок.

Це негативно відбилося і на ситуації в Україні. Але уряд і Національний банк змогли передбачити наслідки російського краху і заздалегідь вжили заходів для стримування курсу гривні і недопущення банківської кризи. В останній декаді серпня 1998 року на вітчизняному валютному ринку став відчутним вплив подій в Росії.

З 7 вересня 1998 року НБУ припинив враховувати ОВДП, куплені з 17.10.97 по 1.06.98 р., і готівку в касах банків в якості обов'язкових резервів. В такий спосіб НБУ законсервував понад 350-400 млн.грн. гривнєвих ресурсів системи комерційних банків. Ці дії були спрямовані на стримання курсу гривні.

10 вересня 1998 року було підписано спільну постанову Кабінету Міністрів України та НБУ «Про другий випуск конверсійних ОВДП 1998 року». За цим документом ОВДП із погашенням включно до 27 серпня 1999 року, які належать українським банкам-резидентам, були анульовані і замінені на Конверсійні ОВДП, із строками погашення в 2001-2004 роках. Процедура заміни не стосувалася ОВДП, що належали клієнтам банків. Вплив цих заходів міг бути незначним адже найбільшим вкладником в ОВДП був НБУ (таблиця 9), але Мінфін за домовленістю з НБУ реструктуризував і цю заборгованість. Наступним кроком Мінфіну стала реструктуризація заборгованості перед іноземними недержавними позичальниками.

Таблиця 9. Обсяг і структура ринку ОВДП в 1998 році.

Для більшої дієвості заходів спрямованих на уникнення дестабілізації фінансової системи країни, уряд спільно з НБУ вжив цілої низки заходів адміністративного впливу, які з одного боку суттєво обмежили попит на долари, а з іншого – створили дефіцит гривні.

В результаті уряд і НБУ змогли стримати курс гривні, але наслідком цього стали втрата довіри з боку приватних інвесторів до державних цінних паперів і стрімке знецінення корпоративних цінних паперів українських емітентів в серпні-вересні 1998 року.

Конверсія ОВДП, що належать комерційним банкам – резидентам, здійснювалася і надалі. На даний час можна виділити чотири етапи конверсії ОВДП (кількісні показники за даними Асоціації українських банків):

· 1й етап – серпень-вересень 1998 р. – 790 млн.грн.;

· 2й етап – жовтень-листопад 1998 р. – 40 млн.грн.;

· 3й етап – грудень 1998 р. – 5 млн.грн.;

· 4й етап – лютий 1999 р. – 173 млн.грн.

При тому, що конверсія супроводжувалася адміністративними обмеженнями і в т.ч. збільшенням норми обов'язкового резервування до 16,5%, а з 21 лютого 1999 року до 17%, її вплив на комерційні банки був вкрай негативним – в обов'язкових резервах і ОВДП було заморожено понад 1,5 млрд.грн. (орієнтовно 7,5% сумарних активів банківської системи). Повільне падіння курсу гривні (яке зумовило скорочення капіталу банківської системи в ЄВРО майже вдвічі), інфляційні процеси у 3-4 кварталах 1998 року, дефіцит гривнєвих ресурсів, зростання кількості поганих кредитів (особливо тих, що були надані суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності) призвели до підвищення процентних ставок по гривнєвим кредитам на прямого позичальника до 70-80% річних.

Протягом другого півріччя 1998 року комерційні банки суттєво обмежили вкладення в інвестиційний портфель (графік 1).

Графік 1. Динаміка вкладень в інвестиційний портфель по системі комерційних банків України в 1999 році.

В такій ситуації банки були змушені обмежувати витрати, скорочувати мережу філій та представництв, проводити реструктуризацію заборгованості, шукати нових альтернативних варіантів вкладення коштів.

Стисло дамо характеристику стану фондового ринку України в першому півріччі 1999 року. Одразу зазначимо, що події осені 1998 року завдали болючого удару перш за все по ринку державних цінних паперів і акцій вітчизняних емітентів.

Після практично повної втрати довіри до ОВДП з боку комерційних банків та небанківських вкладників основним інвестором став Національний банк. Так за станом на 11 травня 1999 року НБУ викупив на аукціонах з розміщення ОВДП цінних паперів на загальну суму 1720 млн.грн. за номіналом, при чому сплатив 1427 млн.грн. За цей же період на користь НБУ Мінфіном було погашено ОВДП на суму в 501 млн.грн. Таким чином, за рахунок НБУ (грошової емісії) здійснюється так зване “беземісійне” фінансування дефіциту державного бюджету. Інвестиції банківських установ обмежуються вкладеннями переважно в короткострокові інструменти (облігації зі строком обігу від 27-29 до 91 дня).

Що стосується ринку корпоративних цінних паперів, то в 1999 році він практично повністю зосередився на операціях в сегменті неорганізованого ринку. Обсяги операцій з акціями суттєво обмежені відсутністю попиту з боку портфельних інвесторів і тому поступаються місцем іншим інструментам – векселям, облігаціям підприємств та муніципалітетів міст – мільйонників (Харків, Запоріжжя, Одеса та ін.).

Найкращим чином ситуацію на ринку акцій демонструє рух значень індексів ринку цінних паперів. З огляду на найширше розповсюдження та вільний доступ нами було обрано три індекси, а саме: індекс WOOD-15, PRO-Ukraine і PFTS-Index. Всі три індекси розраховуються як середнє арифметичне значення цін за базовою групою емітентів акцій. Розглянемо графіки 2, 3.

Графік 2. Динаміка індексу WOOD-15 в 1998-1999 рр.

Дані графіків вказують, що після подій серпня-вересня 1998 року, коли значення всіх вказаних індексів знизилися на 40-60% починаючи з квітня поточного року відбувається пожвавлення ринкової активності учасників ринку, що веде до зростання обсягів операцій та курсів акцій.

Про ситуацію на організовано оформленому ринку цінних паперів, який представлений переважно на ПФТС, свідчить статистика діяльності цієї торгової системи в першому півріччі 1999 року. Так, загальний обсяг торгів в ПФТС за 6 місяців 1999 року становив 282,6 млн.грн., що становить 84% від обсягу торгів за весь 1998 рік. Це вказує на поступове відновлення інтересу інвесторів до фінансових інструментів вітчизняного фондового ринку, що між іншим пов'язане із зміною структури торгів.

Графік 3. Динаміка індексів PRO-Ukraine і PFTS-Index в 1998-1999 рр.

Середньоденні обсяги торгів в 1999 році становили 2,4 млн.грн. (в 1998 році – 0,5 млн.грн.). Загальна кількість учасників системи ПФТС складало 150 (уклали договори з ПФТС), в т.ч. 71 регулярно працює в системі. 

Таблиця 10. Обсяг і структура торгів в ПФТС

в першому півріччі 1999 року.

Як видно з таблиці 10, в поточному році за обсягом укладених угод в ПФТС векселі обіймають перше місце. Це пов'язано перш за все з потребою учасників ринку в забезпеченні стабільних розрахунків в умовах розбалансування платіжних систем найбільших зовнішньоекономічних партнерів України і викликаної цим нестачі обігових коштів. Крім цього, вексельна форма розрахунків дозволяє за рахунок збільшення дисконту одержувати ресурси по значно нижчих цінах не зважаючи на обмеження щодо розрахунків по поточних рахунках в установах комерційних банків якщо підприємство перебуває на картотеці. Найбільш популярними зараз є веселі ДП «Укртелеком», НАЕК «Енергоатом», ВАТ «Азовсталь», ВАТ «ММК ім. Ілліча», НЕК «Укренерго», Національного диспетчерського центру України, ДП «Укрзалізниця», ВАТ «Концерн «Стирол», ВАТ «Центральний ГЗК»

Отже, можемо зробити висновок – динаміка показників розвиненості ринку свідчить про те, що вітчизняний фондовий ринок поступово відновлює свій потенціал. Звичайно, події минулого року суттєво вплинули на його капіталізацію, але циклічний розвиток є характерним для молодих ринків (в цьому плані достатньо звернути увагу на історію розвитку ринку цінних паперів в Польщі, коли протягом одного року капіталізація ринку зросла на 300%, а потім зменшилася майже на 70%) і лише сприяє розбудові інфраструктурних інститутів, появі нових фінансових інструментів, диверсифікації діяльності основних учасників ринку.

Перша половина 1999 року відзначилася і високою активністю державних органів щодо розбудови інфраструктури фондового ринку. 31.03.99 року був зареєстрований Національний депозитарій у вигляді ВАТ. Основними акціонерами виступили ДКЦПФР, НБУ та недержавні учасники.

Відповідно до Меморандуму про порозуміння між урядом України, МБРР і урядом США Національний депозитарій буде виконувати тільки трьох функції:

а) стандартизація депозитарного обертання відповідно до міжнародних норм;

б) стандартизація документарного обертання цінних паперів, нумерація і модифікація цінних паперів, випущених в Україні;

в) контроль за кореспондентськими відношеннями учасників Національної клірингової системи.

У травні 1999 року було прийнято рішення про створення Всеукраїнського клірингового депозитарію у виді ВАТ на базі Міжрегіональної фондової спілки (МФС).

Всеукраїнський кліринговий депозитарій (ВКД) має стати центральним депозитарієм, що виконує роль центральної ланки облікової системи і системи, що буде забезпечувати врегулювання угод з цінними паперами на організованому та неорганізованому ринках. ВКД створюється при фінансовому сприянні (практично за рахунок) USAID, агентом якої в Україні є консалтингова група Pricewaterhouse-Coopers.

Створення ВКД стане ще одним кроком до розбудови цивілізованого і насиченого різними інструментами ринку цінних паперів з розвиненою інфраструктурою. Основні етапи створення Всеукраїнського клірингового депозитарію наведені в таблиці 11 (строки орієнтовні – визначені за погодженням МФС, Pricewaterhouse-Coopers та Національного банку).

Таблиця 11. Етапи створення Всеукраїнського клірингового депозитарію.

Складним залишався стан банківської системи України в першому півріччі 1999 року.

За станом на 1 квітня 1999 року в Республіканській книзі реєстрації банків, валютних бірж та фінансово-кредитних установ було зареєстровано 211 банків. Із загальної кількості 2 банки - державні (Ощадбанк і Укрексімбанк). Серед банків  178 - акціонерні товариства: 125 - відкриті акціонерні товариства і 53 - закриті акціонерні товариства. 31 банки створені у виді товариств з обмеженою відповідальністю.

В Україні було зареєстровано 28 банків, створених за участю іноземного капіталу, в тому числі 9 банків зі 100 % іноземним капіталом. Процент участі іноземного капіталу в банківській системі України становив 14%.

Ліцензію Національного банку України на здійснення банківських операцій мали 171 комерційний банк, у тому числі 158 банків - на здійснення операцій з валютними цінностями. Практично всі ці банки мали дозвіл ДКЦПФР на здійснення комерційної та комісійної діяльності з цінними паперами.

Суттєвою характеристикою стану банківської системи України було і те, що 63 банки віднесено до категорії проблемних (30% від загальної кількості комерційних банків).

Протягом  першої половини 1999 року інвестиційний портфель українських банків знизився на 366,6 млн.грн., або на 21% і за станом на 1.07.99 р. склав 1475,3 млн.грн.

Цінні папери на інвестиції в інвестиційному портфелі комерційних банків склали 863,6 млн.грн. або 58,5% інвестиційного портфеля. Зниження обсягу портфеля цінних паперів на інвестиції за перше півріччя склало 24,3%. В структурі цінних паперів на інвестиції питома вага державних цінних паперів знизилася з 82% до 67,4%.

Цінні папери на продаж склали 544,5 млн.грн. (у т.ч. державні цінні папери - 293 млн.грн. або 53,8% - це переважно КОВДП).                

Найбільші обсяги державних цінних паперів належали АБ “Державний ощадний банк України" – близько 300 млн.грн. (25% від сумарних активів), АППБ "Аваль" - 180 млн.грн. (15% від сумарних активів), АКАПБ "Україна" - 120 млн.грн. (6% від сумарних активів), АБ "ІНГ Банк Україна" - 100 млн.грн. (40 % від сумарних активів).

У першому кварталі 1999 року спостерігалося продовження практики вкладання капіталу комерційних банків у супутні структури. За станом на 01.04.99 р. вкладення складали близько 50 млн.грн., що на 8% більше ніж на початок року. Вкладання капіталу в нерезидентів незначні і складають лише близько 4 млн.грн.

При цьому комерційні банки продовжують активно виконувати функції торговців цінними паперами, зберігачів, незалежних реєстраторів прав власності на іменні цінні папери, працюють практично у всіх сегментах вітчизняного ринку цінних паперів, виходять на світові фондові ринки. 

1.2. Особливості регулювання та організації діяльності комерційних банків на ринку цінних паперів.

Діяльність комерційних банків на ринку цінних паперів регулюється спеціальними Законами України “Про банки і банківську діяльність”, “Про цінні папери і фондову біржу”, “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні”, “Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні”, “Про господарські товариства”, комплексом законодавства, що визначає засади договірної діяльності, розрахунків, оподаткування за операціями з цінними паперами, підзаконними нормативно-правовими актами Національного банку України та Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, інших органів державної виконавчої влади.

Відповідно до Закону України “Про  цінні  папери  та фондову  біржу” (із змінами внесеними Законом України від 3 червня 1999 року №719-XIV) в Україні можуть випускатися і обертатися такі види цінних паперів:

· акції;

· облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик;

· облігації місцевих позик;

· облігації підприємств;

· казначейські зобов'язання республіки;

· ощадні сертифікати;

· інвестиційні сертифікати;

· векселі;

· приватизаційні папери

Також можуть знаходитись в обігу похідні цінних паперів (форвардні та ф'ючерсні контракти, опціони тощо) та цінні папери іноземних інвесторів, які допущені до обігу на території України.

Відповідно до Законів України “Про банки і банківську діяльність”, “Про цінні папери і фондову біржу” та “Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні” банки можуть здійснювати операції з випуску та обігу цінних паперів, а також комісійну та комерційну діяльність за всіма зазначеними видами цінних паперів (наприклад, торгівля цінними паперами за рахунок третіх осіб, розміщення емісійних цінних паперів третіх осіб), надавати послуги щодо зберігання цінних паперів, здійснювати депозитарний облік та ведення розрахунків за операціями з цінними паперами, а також інші операції з цінними паперами згідно з чинним законодавством України (за умови отримання відповідних дозволів/ліцензій та дотримання особливих вимог).

Таким чином, згідно чинного законодавства на ринку цінних паперів комерційний банк може виступати в якості:

а) професійного учасника ринку цінних паперів і здійснювати такі види професійної діяльності як:

· торгівля цінними паперами (діяльність по випуску та обігу цінних паперів);

· депозитарна діяльність зберігача цінних паперів;

· ведення реєстрів власників іменних цінних паперів;

· управління цінними паперами.

б) непрофесійного учасника фондового ринку, а саме:

· емітента цінних паперів;

· інвестора;

· інвестиційного консультанта;

· розрахункового інституту.

В якості професійного учасника фондового ринку комерційний банк повинен отримати спеціальний дозвіл (ліцензію) на здійснення кожного виду професійної діяльності.

Визначення стратегічних цілей та пріоритетів діяльності банку на ринку цінних паперів є неможливим за умови, що керівництво банку не володіє інформацією щодо законодавче встановлених обмежень на здійснення окремих видів діяльності та порядку здійснення такої діяльності.

Отже, стисло розглянемо найважливіші обмеження, що стосуються діяльності банку як професійного учасника ринку цінних паперів.

Перш за все зупинимося на здійсненні банком (торговцем цінними паперами) діяльності по випуску та обігу цінних паперів. Діяльність по випуску та обігу цінних паперів регулюється Законом України “Про цінні папери і фондову біржу” та рядом підзаконних положень ДКЦПФР.

Діяльністю по випуску та обігу цінних паперів визнається здійснювана банками посередницька діяльність по випуску та обігу цінних паперів, до якої належать такі види діяльності:

· діяльність по випуску цінних паперів (виконання банком за дорученням, від імені і за рахунок емітента обов'язків по організації передплати на цінні папери  або їх реалізації іншим способом);

· комісійну діяльність по цінних паперах (купівля-продаж цінних паперів, що здійснюється банком від свого імені, за дорученням і за рахунок іншої особи);

· комерційну діяльність по цінних паперах (купівля-продаж цінних паперів, що здійснюється банком від свого імені та за свій рахунок).

Всі або окремі види діяльності по випуску та обігу цінних паперів можуть здійснюватися лише за умови одержання комерційним банком ліцензії ДКЦПФР. Порядок видачі дозволу на здійснення банком діяльності по випуску та обігу цінних паперів регулюється “Порядком здійснення комерційними банками діяльності з випуску та обігу цінних паперів” затвердженим рішенням ДКЦПФР від 21 березня 1997 р. №3/1. Для одержання дозволу банк має створити відповідний підрозділ, забезпечити його кадрами (три особи з ліцензією торговця цінними паперами), технікою (не менше двох персональних комп'ютерів), засобами зв'язку (телефон, факс, телефакс), мати сплачений статутний фонд в розмірі встановленому НБУ, внести плату за одержання дозволу (50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян).

Дозвіл на здійснення будь-якого виду діяльності по випуску та обігу цінних паперів не може одержати торговець цінними паперами, який безпосередньо або побічно володіє майном іншого торговця цінними паперами вартістю понад 10 процентів статутного фонду, в тому числі безпосередньо - вартістю понад 5 процентів статутного фонду іншого торговця.

Банк – торговець цінними паперами, який має відповідний дозвіл, не може безпосередньо або побічно володіти майном іншого торговця цінними паперами вартістю понад 10 процентів статутного фонду, в тому числі безпосередньо – вартістю понад 5 процентів статутного фонду іншого торговця цінними паперами.

Якщо частка юридичної особи, що не має дозволу на  здійснення діяльності по обігу цінних паперів, або громадянина в статутному фонді кількох торговців цінними паперами перевищує 5 процентів по кожному торговцю, то ці торговці не можуть здійснювати торгівлю цінними паперами один з одним.

Торговець цінними паперами не може здійснювати торгівлю:

а) цінними паперами власного випуску;

б) акціями того емітента, у якого він безпосередньо або побічно володіє майном у розмірі більше 5 процентів статутного фонду.

Вимоги Закону “Про цінні папери…” щодо ліквідності торговців цінними паперами на банки не поширюються у зв'язку з жорстким регулюванням дотримання економічних нормативів з боку НБУ (норматив інвестування – Н14). 

Здійснення банком депозитарної діяльність зберігача цінних паперів та реєстратора прав власності на іменні цінні регулюється Законом України “Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні”.

Згідно цього Закону комерційні банки, які мають дозвіл на здійснення діяльності по випуску та обігу цінних паперів за  наявності відповідного дозволу мають право бути зберігачами, провадити за дорученням власника операції з депонованими цінними паперами і здійснювати іншу  депозитарну діяльність, пов`язану з обігом цінних паперів, за   винятком клірингу та розрахунків за угодами щодо цінних паперів.

У статутному фонді зберігача частка іншого зберігача або торговця цінними паперами, інвестиційної компанії, страхової компанії та іншого інституційного інвестора не може перевищувати п`яти відсотків.

Зберігачі здійснюють зберігання та обслуговування обігу цінних паперів і операцій емітента з цінними паперами на рахунках у цінних паперах, які належать їх власникам (у тому числі самому зберігачу).

У разі одержання зберігачем дозволу на ведення реєстрів власників іменних цінних паперів зберігачу забороняється здійснювати будь-які операції з цінними паперами, реєстр власників яких він веде, крім операцій реєстратора за договором з емітентом.

Зберігач не може бути інвестиційним керуючим депонента, який є інституційним інвестором.

Оплата послуг зберігача здійснюється за тарифами, встановленими зберігачем. Максимальний розмір тарифів встановлюється ДКЦПФР за погодженням з Антимонопольним комітетом України.

Для здійснення діяльності зберігача комерційний банк повинен мати дозвіл на здійснення діяльності по випуску та обігу цінних паперів. Отримання відповідного дозволу регулюється “Порядком    видачі Дозволу комерційним банкам на здійснення професійної                 депозитарної діяльності зберігача” затвердженим рішенням ДКЦПФР від 8 травня 1998 р. №57. Згідно “Порядку…” для одержання дозволу комерційний банк повинен виконати вимоги:

· одержати довідку НБУ про згоду на здійснення банком діяльності зберігача;

· керівник банку повинен мати кваліфікацію спеціаліста з   депозитарної діяльності з цінними паперами, а банк повинен мати відповідну кількість атестованих фахівців з такою ж кваліфікацією;

· якщо банк має намір обслуговувати інвестиційні фонди та інвестиційні компанії, він повинен мати спеціально обладнане сховище;

· підрозділ, який буде здійснювати професійну депозитарну діяльність, повинен бути організаційно та функціонально відокремлений  від інших підрозділів комерційного банку, мати окреме приміщення;

· банк повинен документально підтвердити наявність  комп'ютерного комунікаційного, та програмного забезпечення, а також наявність приміщення, обладнаного для зберігання цінних паперів і  грошової готівки згідно з інструкцією НБУ та вимог МВС України.

Зберігачем для інвестиційних фондів  не  може  бути комерційний   банк, який виконує функцію їх інвестиційного керуючого, якщо йому належить понад п'яти відсотків голосів цього інвестиційного фонду.

Як зберігач банк не має права укладати угоди щодо цінних  паперів, які належать депоненту, і зберігаються у них на рахунках у цінних паперах, у власних інтересах чи в інтересах третіх осіб без відповідного доручення. Зберігач також не має права користуватися  послугами іншого зберігача для виконання своїх зобов'язань щодо  зберігання сертифікатів та обліку прав власності на цінні папери своїх депонентів.

Для одержання дозволу на здійснення реєстраторської діяльності банк повинен дотримуватися вимог встановлених “Порядком        видачі Дозволу на здійснення діяльності щодо ведення реєстру власників іменних цінних паперів” затвердженим наказом Голови ДКЦПФР від 1 квітня 1996 року №59, а саме:

· частка емітента цінних паперів у статутному фонді банка реєстратора не може перевищувати десяти відсотків;

· частка державної власності у статутному фонді банку - реєстратора не повинна перевищувати 20 відсотків;

· постійно мати не менше трьох штатних працівників, які безпосередньо займаються реєстраторською діяльністю і отримали  кваліфікаційні сертифікати фахівців з питань ведення реєстрів власників іменних  цінних  паперів;

· розробити і затвердити порядок ведення системи реєстру  власників іменних цінних паперів згідно “Положення про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів” затвердженого рішенням ДКЦПФР від 26 травня 1998 р. №60.

Як реєстратор банк веде реєстр власників іменних цінних паперів на умовах договору, що укладається з емітентом цінних паперів. Типова форма договору затверджується ДКЦПФР. Оплата послуг реєстратора здійснюється за тарифами, які встановлює сам реєстратор. Максимальний розмір тарифів встановлюється ДКЦПФР за погодженням з Антимонопольним комітетом України.

Законом “Про національну депозитарну систему…” також передбачена можливість банку виступати в якості спеціального розрахункового (клірингового) банку, який діє на підставі договору з кліринговим депозитарієм. Цей напрямок діяльності безпосередньо не пов'язаний із здійсненням операцій з цінними паперами і тому в даній роботі не аналізується.

Діяльність банку з управління цінними паперами здійснюється на підставі “Положення про інвестиційні фонди і компанії” (банк, що має дозвіл ДКЦПФР на здійснення діяльності по випуску та обігу цінних паперів, може виступати в якості інвестиційного керуючого інвестиційного фонду) затвердженого указом Президента України від 19 лютого 1994 року № 55/94, а також на підставі Цивільного кодексу України (на підставі укладання договорів доручення на управління цінними паперами).

Цікавою можливістю в сфері управління цінними паперами (яку, доречі, активно використовують окремі комерційні банки) є управління державними корпоративними правами на підставі укладання договору доручення з Національним агентством України з управління державними корпоративними правами. Для цього банк повинен взяти участь в конкурсі, який проводить Агентство або центральний орган виконавчої  влади, що отримав повноваження з управління державними корпоративними правами. 

Тепер перейдемо до огляду спеціальних підзаконних нормативно-правових актів НБУ, які прямо або опосередковано впливають на діяльність банку на ринку цінних паперів.

Як вже зазначалося, для здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів комерційний банк повинен одержати спеціальний дозвіл / ліцензію. Ліцензування діяльності комерційних банків на ринку цінних паперів належить до компетенції Національного банку (Закон України “Про банки і банківську діяльність”) та ДКЦПФР (Закон України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні”).

“Положення про порядок видачі банкам ліцензії на                  здійснення банківських операцій” затверджене постановою Правління НБУ 06.05.98 року №181 передбачає обов'язкове ліцензування наступних видів діяльності:

1. Вкладення коштів у статутні фонди інших юридичних осіб.

2. Емісія цінних паперів.

3. Купівля, продаж цінних паперів та операції з ними.

4. Управління  грошовими  коштами  та  цінними  паперами  за дорученням клієнтів.

5. Купівля,  продаж державних цінних паперів та  операції  з ними.

Для того, щоб отримати зазначені пункти ліцензії на здійснення банківської діяльності новостворений банк повинен повністю сплатити зареєстрований статутний фонд, мати висококваліфікований управлінський склад, відповідні підрозділи для здійснення зазначених видів діяльності укомплектовані спеціалістами та необхідним технічним обладнанням, розробити економічне обгрунтування щодо здійснення вказаних видів діяльності (подається до Регіонального управління НБУ), а також внутрішні положення, що регламентують здійснення зазначених видів діяльності.   

Для розширення ліцензії вже діючого банку Національний банк  України  вимагає дотримання ним таких обов'язкових умов:

а) статутний капітал банку повинен бути зареєстрований і  фактично  сплачений  у  розмірі,  не меншому за встановлений НБУ;

б) капітал діючого банку повинен бути не меншим за значення встановлене НБУ і повинен перевищувати розмір зареєстрованого і  сплаченого статутного капіталу;

в) резервний фонд банку має бути сформовано відповідно до вимог чинного законодавства та нормативних актів НБУ і Статуту банку. Резерви мають бути сформовані в повному обсязі;

г) банк має працювати беззбитково та дотримуватися економічних нормативів і мінімальних обов'язкових резервів протягом півріччя, що передує його зверненню до НБУ щодо розширення ліцензії;

д) стан кредитного портфелю банку не повинен загрожувати інтересам  його  кредиторів  та  вкладників;

е) банк має надати позитивний висновок зовнішнього аудитора  про діяльність  банку  за  звітний рік,  що передує зверненню банку до НБУ;.

є) банк має уникати порушення вимог чинного законодавства, нормативних актів НБУ і внутрішніх документів банку протягом  півріччя до моменту звернення до НБУ.

Крім того, одержання окремих пунктів ліцензії на здійснення банківської діяльності вимагає дотримання додаткових вимог.

Так для одержання всіх п'яти пунктів ліцензії, що передбачають  здійснення операцій на ринку цінних паперів банк повинен сформувати капітал в сумі не меншій ніж 3 млн.євро.

Для вкладення коштів до статутних фондів інших юридичних осіб банк повинен працювати не менше 1 року, не мати сумнівних та безнадійних кредитів не покритих резервами.

Для здійснення емісії цінних паперів банк повинен працювати не менше 2 років, не мати сумнівних та безнадійних кредитів не покритих резервами.

Для здійснення купівлі, продажу цінних паперів та операцій з ними банк повинен працювати не менше 1 року, а для управління  грошовими  коштами  та  цінними  паперами  за дорученням клієнтів строк діяльності банку має становити не менше 2 років.

Зазначене “Положення...” передбачає і можливість передачі філіям банку повноважень щодо здійснення таких видів діяльності:

· купівля, продаж цінних паперів та операції з ними;

· управління  грошовими  коштами  та  цінними  паперами  за дорученням клієнтів;

· купівля,  продаж державних цінних паперів та  операції  з ними.

При цьому, головний банк має надати філії дозвіл погоджений з відповідним регіональним відділенням НБУ.

Важливим документом, що прямо впливає на обсяги інвестицій банку в цінні папери є “Інструкція  про  порядок  регулювання  та  аналіз діяльності комерційних банків” затверджена Постановою Правління НБУ від 14.04.98 №141 із змінами і доповненнями за станом на серпень 1999 року.

Положення інструкції впливають на обсяг інвестицій в цінні папери та частки/паї через:

а) алгоритм розрахунку капіталу банку;

б) через норматив інвестування (Н14).

Алгоритм розрахунку капіталу банку передбачає, що сума капіталу, яка контролюється відповідними підрозділами Департаменту пруденційного нагляду НБУ, розраховується як:

К1 = ОК1 + ДК + СК- В - (ОЗ - К1), де

К1 – капітал банку, який контролюється НБУ;

ОК1 – капітал першого рівня;

ДК – додатковий капітал;

СК – субординований капітал;

В – відвернення;

ОЗ – основні засоби;

(ОЗ - К1) – розмір перевищення ОЗ над К 1.

До суми відвернень, які вираховуються при розрахунку капіталу банку, за методологією НБУ (походить від рекомендаційних документів Базельського комітету) віднесені цінні папери в портфелі банку на інвестиції та вкладення в асоційовані та дочірні установи.

Діючий варіант інструкції визначає, що Норматив капіталу встановлюється для діючих банків, які були зареєстровані Національним банком України у сумі 5 млн.грн., у сумі  8 млн.грн. за станом на 1 жовтня 1999 року, і у сумі 10 млн.грн. за станом на 1 квітня 2000 року. Починаючи з 1.06.99 року розрахункова сума капіталу банку фіксується за станом на 1 квітня кожного року і не може бути зменшена протягом наступного року (за винятком обставин, що не залежать від банка). Крім того, регіональні управління НБУ зобов'язані щоквартально контролювати норматив капіталу по банківській системі України з віднесенням установ комерційних банків до однієї з трьох категорій капіталу.

Регіональним управлінням НБУ рекомендовано в разі зменшення розрахункового нормативу капіталу відкликати пункти банківської ліцензії по операціях, що є збитковими для банку.

Недотримання нормативу капіталу веде до розробки та жорсткого контролю за дотриманням програми капіталізації, обмеження ліцензії, а в разі неадекватної реакції на вжиті заходи – до відкликання ліцензії на здійснення банківської діяльності та ліквідації банку.

Вплив даного нормативу є особливо відчутним для малих банків, які під дією загрози втручання з боку НБУ суттєво обмежують вкладення коштів в цінні папери на інвестиції та в асоційовані компанії.

Встановлений цією ж Інструкцією норматив інвестування (Н14) характеризує використання   капіталу   банку  для  придбання часток (акцій, інших цінних паперів) акціонерних товариств, інших підприємств та недержавних боргових зобов'язань.

 Цей норматив встановлено в формі співвідношення між розміром коштів, які інвестуються, та загальною сумою капіталу комерційного банку і розраховується за формулою

Н14 = Кін / (К + ЦП + Ва) ´ 100 , де

Кін – кошти комерційного банку, які інвестуються на придбання часток (акцій, цінних паперів) акціонерних товариств, підприємств, недержавних боргових зобов'язань.

К – капітал банку;

ЦП – цінні папери в портфелі банку на інвестиції;

Ва - вкладення в асоційовані компанії та в дочірні установи:

Максимально припустиме значення нормативу (Н14) не повинно перевищувати 50 %.

Таким чином, вказані нормативи вказують на позицію НБУ щодо оцінки ступеню ризиковості вкладення коштів банку в цінні папери. Ці вкладення оцінюються як надризиковані (вочевидь через відносно низьку ліквідність і непргнозованість кон'юнктури ринку) і тому мають здійснюватися виключно за рахунок власного капіталу банку. 

Зазначимо ще один документ, який визначає порядок обліку операцій банку з цінними паперами, подає досить детальну класифікацію операцій банку з цінними паперами, містить правила диференціації цінних паперів придбаних банком – “Інструкцію з бухгалтерського обліку операцій з цінними паперами установ комерційних банків України” затверджену Постановою Правління НБУ від 30.12.97 р. №466. Дана інструкція була розроблена відповідно до Законів України “Про банки і банківську діяльність”, “Про цінні папери і фондову біржу”, “Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні”, “Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку комерційних банків України”, “Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банківських установах України”, документів ДКЦПФР.

Отже, “Інструкція з бухгалтерського обліку операцій  з цінними паперами…”  визначає  порядок  обліку банками операцій з придбання, продажу,  рефінансування,  розміщення та випуску  цінних  паперів згідно з чинним законодавством.

За  видами сплати доходу цінні папери можна поділити на дві категорії:

· цінні папери з визначеним прибутком , що дають процентний дохід (купонні цінні папери) або не дають процентний дохід (цінні папери  з  нульовим  купоном).  Процентна ставка за цими паперами може бути постійною або індексованою на визначений показник;

· цінні  папери з невизначеним прибутком, до яких належать акції, папери, які засвідчують право на паї, та інші цінні папери з подібними характеристиками.

За формою випуску цінні папери поділяються на:

· цінні папери в паперовій (документарній) формі;

· цінні папери у вигляді електронних записів на ДЕПО-рахунках (бездокументарна форма).

Фінансовий облік операцій з  розміщення,  обігу,  сплати доходу   та   погашення   власних   та  придбаних  цінних  паперів здійснюється за такими балансовими та позабалансовими рахунками Плану рахунків комерційних банків України.

Облік прав власності за цінними паперами, що випущені у формі  записів  на  рахунках  у системі електронного обігу цінних паперів здійснюється у кількісному виразі на спеціальних рахунках “ДЕПО” поза балансом згідно з чинним законодавством України.

Порядок обліку  прав   власності   за   державними   цінними паперами,   що  знаходяться  у  депозитарії  Національного  банку України,  визначений Положенням "Про порядок  бухгалтерського  та депозитарного  обліку  розміщення,  обігу,  сплати  відсотків  та погашення облігацій внутрішньої державної  позики  в  банківських установах",  що  затверджене  постановою  Правління Національного банку України від 26 січня 1996 року №15.

В “Інструкції з бухгалтерського обліку операцій з цінними паперами…” Національним банком було запропоновано наступну класи­фікацію вкладень комерційних банків у цінні папери (портфелів цінних паперів):

· портфель цінних паперів на продаж;

· портфель цінних паперів на інвестиції;

· портфель пайової участі (вкладення в асоційовані компанії);

· портфель вкладень у дочірні компанії.

Віднесення цінного паперу до певного портфеля залежить від таких чинників:

· намірів інвестора під час придбання: тривалість періоду та мета придбання;

· характеристики цінного паперу, такі як ліквідність, дохідність та наявність активно діючого ринку для даного паперу;

· фактичного періоду зберігання у портфелі банку (цінні папери після календарного року зберігання у портфелі банку на продаж переводяться до портфеля інвестицій).

При віднесенні цінного паперу до того чи іншого портфеля менеджмент банку має обгрунтувати своє рішення, для чого за кожним видом придбаних паперів заводиться справа, в якій передбачається відображення такої інформації:

· сума та обсяг емісії цінного паперу за номінальною, або ринковою вартістю;

· оцінка фінансового стану емітента;

· наявність та кількість брокерів, банків або інших установ, що забезпечують постійне (майже постійне) котирування;

· рішення менеджменту щодо рівня ліквідності ринку для дано­го цінного паперу.

У разі зміни намірів банку щодо придбаних цінних паперів, або їх характеристик (зміна в фінансовому стані емітента, рівні ліквід­ності ринку тощо) цінні папери можуть переводитись з одного порт­фелю до іншого. За результатами щомісячного обов'язкового пе­регляду портфеля цінних паперів на продаж, а також після закінчення річного строку з дати їх придбання, цінні папери цього портфеля переводяться до портфеля цінних паперів на інвестиції. Переведення цінних паперів з портфеля на інвестиції у портфель на продаж також можливе, але за рекомендаціями НБУ “має здій­снюватись дуже рідко і бути обгрунтованим та проводитись лише за відповідним наказом керівництва банку”. Це означає, що цінні папери довгострокового характеру повинні зберігатись бан­ком до настання терміну їх погашення. Звичайно, така регламен­тація обмежує можливості банку з проведення деяких вигідних операцій з цінними паперами, але має на меті зменшення обсягів спекулятивних операцій.

Завершити огляд особливих вимог з боку НБУ до комерційних банків щодо здійснення діяльності на ринку цінних паперів доцільно “Положенням щодо організації діяльності комерційних банків на ринку цінних паперів” затвердженим рішенням ДКЦПФР від 18 травня 1999 р. №104 та Постановою Правління НБУ від 18 травня 1999 року №239. Це положення містить вимоги двох основних регулюючих органів до організації роботи комерційного банку що здійснення професійної діяльності на національному фондовому ринку.

Цим положенням до професійної діяльності на ринку цінних паперів, яку можуть здійснювати комерційні банки, віднесено  діяльність щодо: 

· торгівлі цінними паперами;

· депозитарної діяльності зберігача цінних паперів;

· ведення реєстрів власників іменних цінних паперів;

· управління цінними паперами.

Банк повинен організувати свою діяльність на ринку цінних паперів у складі організаційно відокремлених внутрішніх підрозділів  або дочірніх структур.

Організаційно відокремлений внутрішній підрозділ банку – це   спеціалізований структурний підрозділ, що здійснює окремі види  професійної діяльності на ринку цінних паперів на підставі внутрішнього Положення за умови дотримання ним установлених  чинним законодавством вимог, що обмежують ризики за операціями з  цінними паперами. Банк зобов'язаний виконувати ці умови при  досягненні суми угод за цінними паперами більше ніж 0,5 млн.грн. на квартал.

Розроблене банком внутрішнє Положення має містити вимоги  щодо:

а) наявності достатньої кількості фахівців;

б) наявності комп'ютерної техніки та відповідного програмного забезпечення;

в) наявності окремого приміщення;

г) обмеження на обмін інформацією з іншими підрозділами банку, які виконують операції з цінними паперами;

д) переліку  інформації,  яка  не підлягає передачі до інших підрозділів банку;

е) окремого технічного та технологічного забезпечення підрозділу;

є) системи  захисту від несанкціонованого доступу до інформації цього підрозділу;

ж) системи обмеження доступу спеціалістів та працівників банку,  які безпосередньо не займаються здійсненням певних видів професійної діяльності на ринку цінних паперів, до спеціалізованих підрозділів банку;

з) визначення окремого механізму управління ризиками за операціями з цінними паперами (стосовно розміру статутного фонду).

Якщо банк має декілька структурних підрозділів, що спеціалізуються на здійсненні різних видів професійної діяльності на ринку цінних паперів, то забороняється  суміщення роботи спеціалістів  з проведення операцій з купівлі-продажу цінних паперів та управління цінними паперами з проведенням інших видів операцій – веденням реєстрів та здійсненням депозитарних операцій.

Відповідальність за порушення вимог щодо організації обслуговування клієнтів різними  спеціалізованими  підрозділами банку несуть керівники цих підрозділів та керівництво банку.

Дане положення було розроблене виходячи з іноземної практики організації діяльності універсальних банків на фондовому ринку і тому подані в ньому вимоги не є новими для вітчизняних банків, але зазначимо, що дане положення встановлює “вхідні бар'єри” (особливо для малих та середніх банків) для входження на ринок відповідних послуг, здійснення вказаних видів професійної діяльності на ринку цінних паперів.